Понеділок, 27.05.2019, 06:15
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2012 » Січень » 31 » Короткий історичний опис Добрівлян
23:48
Короткий історичний опис Добрівлян

На відстані одного кілометра від Стрия знаходиться село Добрівляни – мальовниче затишне село приміського типу з привітною природою.

Декілька гостинних вуличок, по обидва боки яких стоять чепурні будинки, позаду яких розкинулись потопаючі у зелені і розмаїтті квітів, сади, оточені чудовими лісами з боку Заплатина і Вівні. Живописні краєвиди Добрівлян та околиць справляють незабутнє враження. Рясна природа, що дихає благодаттю, зачаровує зеленню дібров, хвилює душу співом птахів, дурманить пахощами ягід. «Справжній райський куточок!!!» - говорять приїжджі люди, під враженням від зелених левад, від лук з пахучими травами, від затіненого гаю з суничними галявинами, від широких полів з волошками і маками, в яких солодко дихається і душа відпочиває. Пройтись вуличками привітного села, поблукати лісом – і справжню насолоду отримає міський житель, якому потрібні позитивні враження для релаксації. 

Перша письмова згадка про Добрівляни датована 1580 р. Теперішнє село Добрівляни – це третє поселення на даній території, яке місцеві мешканці заснували у кінці ХVІ століття. На тому місці, де розкинувся мисливський ставок у кінці Добрівлян, у давнину було поселення, що називалось Чорна Дебра. Його заснували наші предки в ХІV столітті поблизу річки Млинівка. Як і годиться звели і церкву. Ця церква носила ім’я свого покровителя Преподобного Святого Онуфрія – пустельника, що проповідував християнство в Єгипті. Однак церква була пограбована, понищена і спалена разом з мешканцями Чорної Дебри монгольськими кочовими ордами. Збереглися до наших днів пам’ятки про існування Чорної Дебри – будівельний камінь і колодязі. 

В долині Кісильова (яка знаходилась на місці між теперішньою залізничною колією і полями селян) у давнину протікала річка, яка мала назву Середопівдня і брала свій початок від р. Колодниця. Вздовж цієї річки на своїх добрих ланах уцілілі мешканці спаленого села і заклали початок новому поселенню. І дали йому назву Добрі Лани. Згодом у пануючій польській мові назва села стала звучати як Добрівляни. Є ще й інша версія походження назви села, згідно з якою тут панував колись поміщик Степан Добрівлянський. Польський історик Антоній Прохаска, що досліджував Стрийські архіви, наводить відомості про те, що в 1675 р. дідич Степан Добрівлянський позивався до суду на мешканців Стрия через нанесену шкоду від пожежі, яку вони влаштували, в результаті чого згорів ліс Діброва, що розкинувся був на його землях. Однак, що є первинним: назва села чи прізвище поміщицького польського роду – невідомо наразі. Тоді ж у ХV ст. місцеві мешканці збудували тут церкву, якій дали ім’я заступника і покровителя народу Архангела Михаїла. На день Святого Онуфрія у цій церкві відправляли поминальні богослужіння за невинно убитих людей, що жили в Чорній Дебрі. 

Регулярні напади татар і монголів не припинялись і тривали понад 200 р. Великою пожежею знову було знищено Добрівляни. Місцеві жителі, не маючи змоги врятувати свою церкву, свої будинки і свої родини від ворога, прагнули врятувати свою святиню, голос народу – церковні дзвони. На підводі вони намагались вивезти їх в ліс Вільшина від злодіїв, які їх переслідували, однак потрапили у іншу пастку – трясовину – де і загинули люди, і були втрачені дзвони. Третя відбудова села припадає на кінець ХVІ ст. Серед населення було повір’я, згідно якого село можна було уберегти від нападів ворога, від пожеж та іншого лиха, виконавши наступні дії: старожили на чолі зі священиком організовували оранку земель навколо села двома волами-близнюками, яких поганяли два брати-близнюки. Віра народу в майбутнє, вкупі з виконанням таких ритуальних дій мали щасливі наслідки – село більше не руйнували пожежі. 

У частині села, що умовно називається Кривуля (в цьому місці вулиця ніби «викривлюється»)в давнину жила польська поміщиця. Жила вона самотньо і збудувала своїм коштом у затишному місці поблизу лісу невеличку церковку у 1629 р., де в молитвах прославляла ім’я Господнє і поклонялася Святому Хресту. І заповіла себе поховати поблизу цієї церкви, названої в честь Воздвиження Чесного Хреста. Що і було зроблено. Через 102 роки в 1731 р., поміщицька родина церкву добудувала. Могила поміщиці опинилась всередині Церкви Воздвиження Чесного Хреста, яка і донині стоїть в Добрівлянах і є пам’яткою архітектури ХVІІI ст. Ця старовинна будівля належить до рідкісного архаїчного типу сакральних безверхих двозрубних споруд, вона була зведена народними умільцями без використання металевих цвяхів. У південно-західному кутку церковного подвір`я стоїть каркасна дзвіничка, мініатюрного розміру того ж віку, що і храм з дивовижними пропорціями, яких нема в жодної іншої старовинної дзвіниці. Здається, ніби зі звичайної високої дзвіниці зняли верхній ярус і поставили його просто на землю – до аркади і підсябиття, які, зазвичай, видніються високо над головою. 

З переказів старожилів відомо також про те, що в цій церкві колись стояло Крісло Богдана Хмельницького (на ньому був відповідний надпис, що свідчив про цю приналежність). В часи війни його було вивезено у Кавсько, а зараз це Крісло зберігається у Розвадові. Комуністичний режим всюди в Україні мав ненависне ставлення до християнських святинь. І наша стара дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста – історична пам’ятка – теж мала бути зруйнована в угоду радянським ідеологам. Та завдяки втручанню мешканців Добрівлян, дерев’яний храм та дзвіниця були врятовані від варварів, хоча заходити всередину вірянам було заборонено – замок на дверях робив храм недоступним до 1988 р. На початку 90-х було відновлено спорудження мурованої церкви, яка стояла зведена до рівня карнизу з 1937 р. за оригінальним проектом, завізованим митрополитом Андреєм Шептицьким. Спільними зусиллями і коштами громаді вдалося звести церкву Св. Ап. Петра і Павла, яка стала першим греко-католицьким храмом на Львівщині часів незалежності і є на сьогоднішній день діючою. А в дерев’яному Воздвиженському храмі Богослужіння відбуваються лише на храмовий празник – 27 вересня. На сьогоднішній день стан будівлі церкви є ще гіршим, ніж на початку ХХ століття – під плином часу, вітру і вологи будівля поступово руйнується… 

У квітні 1848 р. австрійський цісар Фердінанд І скасував у Галичині панщину – на 5 місяців раніше, ніж в інших провінціях Австрійської імперії. На знак свого звільнення з-під панського свавілля, селяни спорудили у полі Хрест. Наші сучасники збудували дерев’яну капличку на тому місці. В радянський період при будівництві об’їзної залізної дороги на Трускавець, шутер для насипу брали в Добрівлянах біля відпочинкового комплексу «Корчма». На тому місці утворилось озеро, яке назвали «Шутрівка». На сьогоднішній день воно, поросле гаєм та кущами, не придатне для купання. Дальня частина села – Дубники – називається так через те, що біля кожної хати росло по дубу, а неподалік розкинулась дубова діброва, через яку стежка веде до с. Вівня. 

У давнину будинків у Добрівлянах було мало. У кінці ХІХ – поч. ХХ ст. становище люду було тяжким. Половиною земель в селі володіли дідичі. Власниками великих земельних площ були польські і австрійські поміщики: Зигмунт Ромашкан, Ян Верштайн, Шнайдер, які отримали ці земельні наділи безкоштовно від тодішньої влади. А місцеве населення змушене було працювати на панських полях за копійки або емігрувати в Канаду, США, Францію. Крім хліборобства, населення займалось столярством, шевством, кравецтвом, кошикарством і бондарством. Німецький поміщик Унтершітц, що жив у Добрівлянах, був великим землевласником. Він збудував за свій кошт приміщення клубу і школу для бідних дітей на території теперішньої недіючої ферми. Ці будівлі були знищені під час другої світової війни. Єврей Мейт володів землями, на яких зараз знаходиться стадіон і нова церква. Він мав власний цегельний завод, що стояв поблизу теперішнього озера Шутрівка, на якому виготовлялась цегла, з якої збудовані будинки в Стрию після великої пожежі. Там же була і Корчма. Перебудована, облаштована зоологічним куточком, вона і нині частує відвідувачів українськими смаколиками. 

На вуличці, яку називають Під липами жили поміщик Шнайдер і капіталіст Ян Верштайн – власник чавуноливарного заводу в Стрию (нині завод КПО). Дзвони, що на дзвіниці діючої церкви Святих Апостолів Петра і Павла в Добрівлянах, вилиті в цехах чавуноливарного заводу (на них є клеймо Верштайна) і подаровані громаді власником. Поміщик Драйфогель жив у будинку, в якому зараз розміщується сільська рада і медичний пункт. Ян Казимірський володів також великим земельними наділами в Добрівлянах і мав декілька будинків. У 1872 р. зусиллями Івана Скурлія було збудувано капличку на місці, де било джерельце, поблизу якого очевидцям з’явився образ Божої Матері. Вода з цього джерельця мала цілющі властивості – хворих зцілювала. Сьогодні на цьому місці, при дорозі, стоїть капличка цегляна, а джерельця нема – радянські меліоратори, борючись із природними явищами, його знищили. І не помітили коли… 

Cуспільне життя у Добрівлянах здавна було добре організоване. До другої світової війни при церкві існувало Церковне братство, при читальні «Просвіта» діяв театральний гурток та сільський хор, бібліотека, братство тверезості «Відродження», спортивна дружина «Пробій», молодіжна організація «Доріст», яку очолював Ярослав Грицай, який у 1937 р. був заарештований польською поліцією за пропаганду української національної ідеї і був засуджений до 8 років ув’язнення. У 1939 р. був звільнений під час подій польсько-німецької війни, повернувся на Львівщину, згодом був одним із керівників ОУН з місцем дислокації на Херсонщині. Влітку 1941 р. заарештований фашистами і відправлений у концтабір Аушвіц. Загинув у 1945 р. під час повстання в’язнів у концтаборі. 

В 1914 р. у Стрию було сформовано Легіон Українських Січових Стрільців, що знаменувало відновлення збройної боротьби народних мас за волю України. У 1914 р. в Добрівлянах велись важливі воєнні дії, в яких брали участь Сотня Романа Дудинського, боєць дев’ятої сотні уродженець Добрівлян Михайло Лебідь. Сторінки історії зберегли для нащадків імена героїв патріотів, уродженців Добрівлян членів ОУН та УПА, які були засуджені окупаційним режимом, вивезені на каторгу, більшість страчено. Це Білецький Павло, Болєста Степан, Грицай Ігор, Дашковська Анна, Дашковський Микола, Дашковський Петро, Заплатинська Марія, Іванців Юрій, Карман Олекса, Криськів Андрій, Криськів Степан, Криськів Юлія, Кундеревич Федір, Мірчук Іван (розстріляний у 1950 р. у Дрогобицькій тюрмі за приналежність до антикомуністичної організації «Месники»), Мірчук Марія (відбувала каторгу в Сибірі за націоналістичну діяльність брата Петра), Оброца Ілля, Оброца Василь, родини Пінчуків, Стасівих, Федуняків, Сенишин Михайло, Тарнавський Микола, Тимчак Ілля, ін. На хуторі Береги поблизу сіл Заплатин і Кавсько є братська могила воїнів УПА, що загинули від рук комуністичної влади у 1945р. На місці загибелі 23 бійців УПА, мешканці навколишніх сіл збудували капличку, в якій у травні кожного року проводиться поминальна Служба Божа. 

У Добрівлянах працювала філія Стрийської Кооперативи, кружок «Сільського господаря», споживча крамниця, молочарня. Працювали спортивні товариства «Сокіл», «Січ», «Луг», діяли літні дитячі садочки, в яких дітьми займались професійні учительки-виховательки. Польський окупаційний уряд переслідував, арештовував і карав національно свідомих українців за непокору. У 1930 р. відбулись масові арешти і розстріли українських націоналістів. 

Уродженці Добрівлян, які є відомими: 

Ілля Янківський – духовний отець парафіян с. Добрівляни греко-католицького обряду. Арештований енкаведистами в 1947 р., засуджений за просвітницьку працю, відмову підпорядкуванню Московському патріархату. 

Петро Мірчук - історик українського революційно-визвольного руху, автор численних наукових праць з історії, зокрема «Історія УПА», народився 26 червня 1913 р. у с. Добрівляни у сім’ї малоземельних селян. Гімназію у Стрию закінчив з відзнакою у 1932 р. і вступив на факультет права Львівського університету.В юнацькі роки брав участь у роботі товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна школа». У 1929 р. заснував Перший і єдиний на Стрийщині Курінь Село-пласту у Добрівлянах. Був членом першої підпільної ланки Юнацтва ОУН, заснованої в стрийській гімназії Степаном Охрімовичем у 1929 р., пізніше членом ОУН, де займав пости: Повітовий провідник, член Окружного Проводу ОУН, член Крайової Екзекутиви ОУН Тураша-«Грабовського» і Тимчія-«Лопатинського». Навчався у Карловому університеті, в 1941 р. отримав звання доктора права Українського ВільногоУніверситету в Празі. Неодноразово заарештовувався польською владою, а в 1941 р. – німецькою. Засланий у концтабір, в якому пробув до травня 1945 р. Після виходу із концтабору працював у Німеччині адвокатом і журналістом. Диплом магістра бібліотекарства здобув у США в університеті Філадельфії. У 1969 р. закінчив вивчення історії України в Українському Вільному Університеті і отримав ступінь доктора філософії. У США займався викладанням політології в університетах. Писав вірші і сценічні картини для дітей, друкувався у журналах «Дзвіночок», «Світ дитини». Написав драму «Ми йдемо у бій», «Марко проклятий», «Дума з-над Дніпра». У 1935-1936 р.р. видавав у Стрию ідеологічний журнал «Наш світогляд», працював редактором у львівському виданні «Українська преса». У 1945-1948 р.р. був головою студентської громади в Мюнхені і першим головою відновленого у 1946 р. ЦЕСУСа. У США був головою Союзу Українських Політв’язнів. Написав ряд монографій. У 1959 р.у США вийшла з друку його книга «Українська Повстанська Армія 1942 – 1952 р.р.» у 1968 р. «Нарис історії ОУН», «За чистоту позицій Українського Визвольного Руху», «У німецьких млинах смерті», «Українська державність 1917 – 1920 р.р.». У 1967 р. вийшла його праця «Українська державність 1917-1920 р.р.», у 1973 р. вийшла його історична праця «Коліївщина», «М. Міхновський», «Є. Коновалець», «С. Бандера», « Р. Шухевич-Чупринка», «Революційний змаг за УССД», ін., усі ці праці про історію та ідеологію ОУН та УПА. А також праці англійською мовою про перебування у концтаборах, про українсько-єврейські відносини, зокрема «Зустрічі й розмови в Ізраїлі». Був співредактором часописів «Українська трибуна», «Український самостійник» (Мюнхен), «Гомін України» (Торонто), журналів «Визвольна політика», «Сурма», «Державна думка». 

Остап Оброца, уродженець села Добрівляни – видатний майстер гравюри, акварелі, графіки, станкового і монументального олійного живопису (в його доробку понад 350 творів). Але найбільшу популярність принесла йому естампна графіка та екслібрис (109 екслібрисів). Талановитий наш земляк своїм світлим обдаруванням дивував сучасників, збагачував їхні душі живими почуттями. Ссвою наснагу до мистецтва черпав у благородній красі землі і природі рідного краю, у пісенній вдачі людей, що оточували Остапа змалку і залишили в його душі слід у вигляді благородства і чистоти духу. Творячи, намагався вгамувати духовну спрагу, у своїй творчості відобразив хвилювання і захоплення національними багатствами, культурними надбаннями українців. Орнаменти, вишивка, краєвиди рідного села, Карпатських гір – це джерело, звідки Остап Оброца черпав ідеї для пейзажів, від яких навіває спогад про отчий дім, повіває легким бойківським вітерцем, чути шелестіння вербових віт, що лине до самого дна душі. Об’єднання дум і сердець запорожців і опришків, гуцулів і наддніпрян – це мрія про єдину сильну вільну Україну, яку теж проніс через свою творчість Остап Оброца. В серії гравюр «Великі люди землі» переконливо звучить велика сила таланту художника, його знання історії, обрядів, звичаїв рідного краю. Князь Святослав, Олекса Довбуш, Захар Беркут, Сагайдачний, Гонта, Залізняк – творячи ці образи, Остап вкладав весь запал своєї душі, вболівання за долю героїв, дух і правду рідної землі. Виконані у творчій співдружності з художником-скульптором Зеновієм Куйбідою, монументальні панно у техніці стінопису «сграфіто», мозаїки, рельєфу, розпису у закладах і місцях відпочинку Стрия – утверджен ня мистецької і громадянської позиції патріота Остапа Оброци. 

Леся Павлів – наша сучасниця, відома поетеса, проживала з батьками у Добрівлянах, зараз живе в Стрию. Л. Павлів – член Національної спілки письменників України, член літературно-мистецького об’єднання "Хвилі Стрия”, акторка Стрийського народного театру, автор і ведуча радіопередачі "Джерела духовності”. Член секретаріату Львівської обласної організації Національної спілки письменників України, делегат І Всеукраїнського з’їзду Союзу Українок, V з’їзду Національної Спілки письменників України, член першої Ради відродженої «Просвіти» в Стрию. Видала 14 поетичних збірок. Тремтлива любов, підступна тривога і гірка печаль – так бренять нотки поетичних рядків у піснях Лесі, музику до яких пишуть наші земляки композитори: І. Чопко, С. Загорулько, І. Турканик, Г. Пасіка. У рамках святкування 100-річчя з дня народження Степана Бандери у Стрию уперше було виконано твір "Дзвоніть, дзвони!" на слова Лесі Павлів, музику до якого написав Володимир Корінець. Жінка з ніжною тонкою душею, барвами свого таланту змальовує красу і велич України, дивну природу рідного краю, солодощі і гіркоту кохання й розлуки. «Людина з щедрим великим серцем, людина, яка над нами, яка здатна бачити високе, вірші її це – вистраждана любов» – так пише про Лесю Павлів редактор Стрийської районної газети „Рідне поле” Олексій Телешов. Леся Павлів – це Україна в мініатюрі, яка кожним подихом душі закохана у свій край, кожним ліричним рядочком оспівує страждання і печалі свого народу, його скарби. 

Ганна Когутка (народилась у с. Добрівляни у 1948 р., жителька Ужгорода) – член Національної Спілки майстрів народного мистецтва та самодіяльних художників України. Народна майстриня, справжній віртуоз вишивки, мала 4 персональні виставки в Ужгороді та Києві, всі роботи з якої придбав для церкви в Америці наш земляк-священик. Її творчі роботи насичені життєдайною енергією (весільні рушники для багатьох подружніх пар, які не розлучаються) хвилюють шанувальників народного мистецтва розмаїттям форм, ідей, багатством кольорів, бездоганністю виконання. Нині вони є в приватних колекціях України, Росії, США, Канади, Великобританії, Аргентини. 

Статтю складено за матеріалами:
- А. Кігічак. Листи колишніх УСС з Стрия та повіту. 
- В. Романюк. Стрияни. Стрий. Щедрик
- Ф. Соловій. Повстанський мартиролог Стрийщини 1930-1950. Стрий. Щедрик, 
- Сорок чотири дерев’яні храми Львівщини. Київ. Грані-Т. 2007 - http://gazeta-uzhgorod.com/?p=668 
а також за розповідями старожилів Добрівлян: Федора Янківського, Павла Мірчука, Розалії Федуняк-Копач, Ілька Гасина, Миколи Павлуковича, ін.

Переглядів: 219 | Додав: Dobralana | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: